ВЕЛИКІ РЯТІВНИКИ МАЛЕНЬКОГО МІСТА ТОКМАК

Кожного дня людство потерпає від різних катастроф і катаклізмів, що підстерігають нас на кожному кроці. Пожежі, повені, снігові замети та інші стихійні  лиха – це все, з чим рятувальник зіштовхується як не щодня, ризикуючи власним життям заради інших.
Професія рятувальника входить в ТОП-10 найнебезпечніших професій у світі, займаючи шосте місце рейтингу. Мені стало цікаво, що уявляє собою професія пожежника в маленькому містечку, де одна частина відповідає за спокій міста та району. 

Такою і стала 14-та ДПРЧ Токмацького МРС ГУ ДСНС України в Запорізькій області,  колектив якої, гостинно зустрів мене, розповівши про свої будні. Я поставила питання працівникам 2-го караулу, від начальника сектору до бійців-рятувальників, що для них значить професія рятувальника-пожежного і ось, що з цього вийшло.

Першим, з ким я зустрілась, був начальник Токмацького міськрайонного сектору ГУ ДСНС України в Запорізькій області, підполковник служби цивільного захисту Віталій Данікін .

Зайшовши  до його кабінету, я відчувала легке переживання, адже людина в формі, яка сиділа переді мною, майже не щодня, відповідає за нормальну життєдіяльність і функціональність всього сектору. Поговорив з цією людиною, можно чітко зрозуміти те, що керувати та контролювати – це нелегка справа, а справжня майстерність, котру потрібно відточувати з роками.

Віталій Данікін

- Що для мене значить професія рятувальника? Ну по-перше, це доволі багатопрофільна діяльність, котра не закінчується побутовим поняттям «пожежний». Рятувальник – це перш за все той, хто працює в різних надзвичайних ситуаціях, при повенях, пожежах, стихійних лихах, де від людини потребується бути універсальним бійцем. Та основне, я вважаю, що рятувальник – це нескінченний потік ризику та непердбачуванності. Коли я проводжу паралель між професією рятувальника та, наприклад, роботою інших працівників спеціальних служб, я розумію, що рятувальник більше ризикує собою, адже не знає, що очікувати від стихії, з котрою йому доводиться боротись.  Рятувальна служба – це перш за все  хоробрість, дисципліна та гуманізм зібраний в одній людині, котра, в будь-який момент, буде готова пожертвувати собою для приборкання стихії, - розповів Віталій Данікін.

Після короткої, але теплої бесіди я відправилась на пошуки інших працівників, котрі б могли розповісти, що для них означає бути рятувальником. Тим часом, до свого кабінету, (як потім з'ясувалося) зайшов молодий хлопчина в формі, на вигляд років 25. Я подумала, що це було б чудовою нагодою запитати його про особливості професії рятувальника і попрямувала за ним. Після знайомства, я дізналася, що цей юнак є начальником караулу, молодшим лейтенантом за званням – Ігорем Касперовим.

- Професія пожежного-рятувальника передбачає собою неймовірну психологічну складність. І щоб бути, справді, рятувальником, треба знати: що є для тебе ця спеціальність. Для когось, це тимчасова професія, а для когось – це справжнє покликання,  яке стає частиною твого життя. Також, рятувальник – це дисципліна як і фізичному, так і в психологічному плані. Саме вона допомагає рятувальнику правильно діяти в найскладніших ситуаціях. Щоб підримувати працівників у формі,  наша частина, повинна проводити тренування та інсценізації надзвичайних ситуації між собою. Звичайно такі випробовування дещо складні для них, але як то кажуть, складно в навчанні – просто у ділі.

Ось чого я справді не очікувала, так це того, що такі молоді і перпективні люди вміють керувати та наставляти колектив людей, котрі старші за нього самого, і це не може не радувати.

 При вході до підрозділу, де стоять спеціальні пожежні автомобілі рятувальників, неможливо не помітити приміщення з віконцем, котре виходить на приміщення гаражу. Хто виглядає з того вікна? В тій кімнаті працює диспетчер пожежної служби Олена Назаренко , задача якої приймати телефонні дзвінки про тривогу і стикатися з людським психологічним страхом майже не щодня.

 -Рятувальник – це перш за все той, хто має справу не тільки з небезпекою, а й з людським горем. Кожного виїзду залишається лише гадати і молитися за те, що буде з нашими хлопцями, адже боротьба с непередбачуваною стихією – справа з нелегких. Рятівник – це особа, яка при будь-якій катастрофі, непередбачуваній ситуації, буде поруч, зможе захистити і надати допомогу. Робота не для слабких духом, скажемо так. Не кожен стане віддавати своє життя заради інших, ризикувати власним здоров’ям, тримати в голові ті події, котрі приносять пожежі та інші стихійні  лиха.  Щоб виконати свою повинність та врятувати людські душі, рятувальник повинен діяти в команді, де кожний має свій, невід’ємний від основної задачі, обов’язок. Саме так, у налагодженому, як годинник, процесі, професія рятувальника відкривається нам.

Коли я шукала працівників, з якими я могла поспілкуватися, я зустрічала велику кількість чоловіків. Деякі з них поспішали, і не мали часу розповісти сповна, що для них означає їхня професійна діяльність, а деякі просто соромились або не могли підібрати слів, щоб описати: як це бути рятівником. На одному з крил коридору, я натикнулась на кабінет канцеляриста-діловода Шеховцової Світлани Борисівни, однієї з небагатьох жінок, які працюють в пожежній службі. Мені стало цікаво, що могла б розповісти мені представниця тендітної статі про такий, нежіночий фах.

Світлана Шеховцова:
- Працівник рятувальної служби – це навіть не певна упорядкованість, серйозність або дисциплінованість.  Для мене, перш за все, - це наявність доброго серця та душі, здатність бути людиною у будь-яких ситуаціях. Але людяність працівника повинна жити не тільки при роботі, а й в цивільному житті. Зовсім недавно, наш відділ вирішив зробити  новорічне свято для дітлахів з Дідом Морозом-рятівником у головній ролі. Коли діти побачили Діда Мороза у новій пожежній машині, обвішану святковими  ліхтарями, дитячому захвату не було меж, а коли малечі потрібно було збиратися додому, ніхто не  хотів покидати відділ. Кожен з них волів залишитись з Дідом Морозом і оберігати світ. Також, в нашій частині, нерідкі випадки, коли працівники допомагають своїм колегам в складних життєвих ситуаціях, показуючи своїм прикладом, що їх героїзм живе не тільки в професії, а й в звичайному житті.

 Коли вже потрібно було йти, а інші працівники займалися своїми справами, мені вдалось знайти одного бійця-рятувальника,  командира відділення, старшого прапорщика за званням Олександра Володіна , який  Ґречно погодився відповісти на моє запитання. Судячи з того, як він сором’язливо описував свою діяльність, мої думки про те, що героя прикрашає скромність підтвердились.

 - Ніколи в житті я не уявляв себе пожежним-рятувальником. Можливо,  моя доля розпорядилась так, що я стану допомагати людству, захищати від лих, і я дійсно радий цьому, і ні разу не жалкую.

Професія, яку я,  можливо, вважав тимчасовою, стала моїм покликанням і стилем життя, яка назавжди залишиться в моєму серці.

Їх робота, небезпечна та важка, наповнена ризиком та перешкодами, яка потребує відчайдушності і сміливості. 

Тому, ніколи не забувайте про героїв цивільного часу і шануйте їх працю. Сухих рукавів вам, рятівники!

Олександра Волошина,
студентка 1 курсу Кам’янець – Подільського національного університету імені Івана Огієнка