Сьогодні токмачани провели в останню путь учасника Другої світової війни, капітана 2-го рангу у відставці Павла Микитовича Якимовича. Йому було 93.
Війна увірвалася в життя Павла Якимовича, коли йому було 13
років. Тоді він і його однокласники були направлені на навчання до Токмацького фабрично-заводського училища, де за скороченою програмою отримали спеціальність токаря. А після випуску – за верстати.
- Ми були
зовсім ще хлопчаки, навіть до верстатів не діставали, тому нам підставляли
ящики або коробки, і ми точили бойові снаряди, - розповідав за життя ветеран.
Коли нацистські
війська почали все ближче наближатися до Токмака, було прийнято рішення
евакуювати завод і його спеціалістів.
А юному Павлу та ще сімом його
товаришам доручили разом з дорослими евакуювати худобу, гнати її за Волгу.
25 жовтня 1941
року юному Паші виповнилося 14 років, але у нього не було свята і подарунків. Тоді було не до цього. Учасники коров’ячого
рейду шли повільно, тварини швидко втомлювалися і падали. А за стадом, подібно втомленій змученій худобі, брели відступаючі частини Червоної армії. Павло і його друзі часто потрапляли під обстріли,
нальоти ворожої авіації, бомбардування. Але все ж таки завдання виконали,
худобу здали за місцем призначення у місті Енгельс, що за Сталінградом.
Коли Павлу виповнилося 17 років, його викликали до військкомату.
-
Я прийшов у військкомат, там такі ж юнаки з
переляканими очима, як і я. Нам видали форму, посадили на потяг, який йшов на
Владивосток, і ми поїхали, самі толком не розуміючи, куди і навіщо, - розповідав Павло Якимович.
Він потрапив у
навчальний загін, протягом дев`яти місяців вчився як гвинтівку тримати і стріляти,
як строєм ходити, вивчав американську
військову техніку, адже під час війни саме американці забезпечували СРСР
сучасним і потужним озброєнням. За дев'ять місяців навчання ми стали вже
справжніми повноцінними солдатами.
В один із днів нас вишикували і сказали, що прийшло розпорядження набрати роту добровольців у морські десантники. Було сказано, що тим хто бажає стати моряком потрібно зробити три кроки вперед. Ну я і зробив той самий «крок вперед». Не встигнувши навіть подумати моє це чи ні, навіть толком не зрозумівши, що я там буду робити, які будуть мої обов'язки, - розповідав Павло Микитович.
В 1945 році Павло Якимович брав участь у боях за звільнення Порт- Артур, що був окупований
японськими військами. Був
поранений.
Після тривалого лікування в госпіталі, юнгу Павла Якимовича визнали придатним до служби на флоті. Потрапивши до екіпажу на крейсер «Каганович» Павло прослужив там 7 років до самої демобілізації. Ходив у морські походи по Тихому океану,
в Корею, Японію, супроводжував з
екіпажем золото з Магадана.
Після демобілізації
Павло Микитович Якимович повернувся у Токмак, де й прожив своє яскраве життя і
залишив добрі спогади про себе….