Колись у минулому столітті, в іншій країні – СРСР – будучи дитиною, я з нетерпінням чекала відкриття сезону у парку заводу імені Кірова. Відбувалося це 1 травня, у святковий День міжнародної солідарності трудящих.
Похід на парад, а
потім у парк, у нас відбувався
всією сім'єю. Мама мене одягала в
обновки, заплітала бантики в косички, дідусь з бабусею, мама і тато одягалися в
наряди і костюми і ми вирушали на свято.
Якими були
першотравневі демонстрації у Токмаку –
це буде моя окрема розповідь, а поки що спогади про парк.
При вході до парку токмачан і гостей нашого міста зустрічали квіткові клумби, як під лінійку підрізані кущі уздовж алей, де розміщувалися лавочки. Височів тут пам`ятник Кірову, чиє ім`я носив дизелебудівний завод імені Кірова.
На відкритому майданчику грав духовий оркестр, жива музика доповнювала атмосферу свята.
Під наглядом мами і бабусі на дитячому майданчику я каталася на каруселі, спускалася з гірки, бавилася на гойдалці і теремку, і з нетерпінням чекала поки тато з дідусем куплять квитки на справжні атракціони.
 |
| У парку, на дитячому майданчику стояли дві безмоторні і безкоштовні каруселі, гойдалки, гірка, теремок. |
Вартість квитків була копійчаною ( дитячий квиток коштував 5 копійок, дорослий – 10 коп.) , тож можна було покататися на всіх атракціонах, що знаходилися в парку, причому кілька разів поспіль. Щоправда, і бажаючих було стільки, що доводилося вистояти спочатку довгу чергу до каси, а потім безпосередньо до атракціону.
Для найменших у парку була доступна карусель «Грибочки», але вони рухалися по колу, з такою швидкістю, що можна було і заснути.
 |
| На каруселі "Юнга" пощасливилося покататися і моєму 2-річному синові у 1997 році. |
Найулюбленішою розвагою токмачан було Колесо огляду, яке в народі називали «Чортове колесо». Атракціон представляв собою металеву конструкцію з кабінками, колесо оберталося по колу, піднімаючи відпочиваючих вгору і опускаючи у вихідну точку. З висоти пташиного польоту я з батьками отримувала можливість помилуватися краєвидами, що відкривалися.
 |
| "Чортове" колесо у заводському парку. Кінець 60-их років. |
Було видно заводські корпуси, як на долоні -
цегляний завод ( зараз на цьому місті, на вулиці 14 вересня пустир), я бачила хлібозавод, мою рідну
вулицю Таврійську і дах нашого будинку.
Мені хотілося
встати на повний зріст, побачити ще більше, але не можна було. Заборонялося
розгойдувати кабінку або вставати на повний зріст, із заходів безпеки був лише один
ланцюжок.
Не менш улюбленим
атракціоном дітей і дорослих була карусель
«Ракетоплан» на п’яти стрілах якої кріпилися ракети.
 |
| Карусель "Ракетоплан", на задньому плані видно - стріли атракціону "Віражні літаки" |
Пам`ятаю, День Перемоги 1968-го року. Народу у
парку тьма, на «Ракетоплан» - величезна черга.
Я 5-річна дівчинка із заздрістю дивилася на тих, хто катався на ракетах,
і переминалася з ноги на ногу, стомившись
стояти в черзі. До речі, діти від трьох до семи років могли кататися на
ракетах тільки у супроводі дорослих.
Коли ми з дідусем
і татом пройшли половину дистанції, почули:
- Мужчина, Вы
участник войны, проходите без очереди, - звернулася контролер до мого дідуся,
який тримав мене за руку, і стояв у парадному костюмі з орденами і медалями.
Нас з дідусем
пропустили без черги, я миттю заплигнула в кабіну ракети, дідусь посадив мене
на коліна, ми застібнулися ременем безпеки, почекали поки усі інші щасливчики
всядуться і «полетіли».
Сидячи в кабіні
ракети, по команді дідуся і разом з ним я щосили тягнула на себе ричаг штурвалу
і ракета з гулом піднімалася вгору.
- Мама, я
космонавт! - кричала я мамі, татові і бабусі
з кабіни «Восхода», а мама у відповідь махала мені руками. Це неймовірні
емоції і зворушливі спогади.
Коли я вже стала школяркою, то вже сама каталася на «Човниках» - великі гойдалки, що нагадуювали човен. Гойдалку ми самі розгойдували , з напарницею чи напарником старанно присідаючи та встаючи по черзі.
Дорослі
намагалися розігнатися так, щоб
«Човник» зробив «сонечко», але це робити категорично
заборонялося. Тому чергова на цьому атракціоні рухала важелі, уповільнюючи рух гойдалки.
Завжди були черги і на карусель «Цепочки». Сама назва вже говорить про те, як він був влаштований: сидіння кріпилися до осі каруселі за допомогою довгих ланцюгів і розкручувалися по колу. Токмачани із задоволенням каталися з вітерцем. Але деякі відчайдухи вважали це нудним і додатково на ходу каруселі закручувалися в сидінні навколо своєї осі, а потім розкручувалися і таким чином отримували нові екстремальні відчуття.
А ми, дітвора, бувало захоплювали сидіння подружки чи друга, який сидів попереду і
відпускали його під час польоту.
Це робити заборонялося, але ми все одно робили, не дивлячись на погрози контролерши:
- Більше на
«Цепочки» не рипайтеся, не пустю! – кричала нам розгнівана тітонька.
Із усіх
атракціонів, що я мрія підкорити, але
так і не підкорила у дитинстві, був атракціон
із підйомним обертанням «Віражні літаки», на який допускали осіб від 16 років. Він являв собою два двомісні з пропелерами літаки,
закріплені на стрілах. За рахунок сили тяги літаки на великій швидкості, з
ревом оберталися навколо колони. І щекотали нерви і «пілотам», і тим, хто за
ними спостерігав.
Коли вже всі гойдалки, каруселі та качелі були протестовані, ми прямували до деревяного павільйону, що розташовувався тут же у парку.
 |
| Павільйон-кафе у заводському парку. Фото Олександра Давлада. |
Тут продавали розвісне морозиво, його 100 грам коштувало 19 копійок, а монети у радянські часи були 20 копійок.
- Мені морозива
на 20 копійок, - казала я продавщиці, протягуючи біленьку монету. І чекала, коли тітонька
ложкою викладе мені у вафельний стаканчик морозиво з гіркою.
Після морозива ми із задоволенням купували
газировку з «двойним» сиропом ( за 6 копійок) або газировку з сиропом ( за 3
копійки).
Бувало хоч і не
хотілося пити, а замовляли сік ( березовий – 8 коп, томатний – 10 коп.,
яблучний – 11 коп.) і дивилися як продавщиця наливає його із вертикальних конусних
скляних ємностей.
В асортименті у
кафе були різноманітні тістечка і мої
улюблені «Корзиночки» ( 22 коп.) , а ще
язички ( 5 коп.) слойки і звьоздочки (
по 8 коп) , та багато інших ласощів, які з такою ностальгією згадую я і ті, чиє дитинство пройшло в Радянському Союзі.
Людмила АРМАН