Без війни. Без
єдиного вибуху унікальне підприємство
перетворено на руїни.
Дизелебудівний завод імені
Кірова – одне з найстаріших
підприємств в Україні - був заснований у Токмаку, в 1882 році німцем Фуксом як завод землеробних
машин.
Після Жовтневої революції і громадянської війни, в 1923 році
завод Фукса і завод Клейнера об'єднали в одне підприємство під назвою «Червоний
прогрес». Тут було запущено виробництво
першого радянського трактора «Запорожець», налагоджено виробництво нафтових
двигунів, жаток, букерів і плугів.
 |
| фото Л.Арман |
9 липня 1935 року заводу присвоєно ім'я Сергія Кірова. В
цьому ж році такмачани отримали завдання і освоїли виробництво перших
радянських торпед – «самохідних морських мін».
У післявоєнний період на
Токмацькому заводі імені Кірова був
налагоджений випуск нових дизелів потужністю 40 і 80 кінських сил, а на початку 50-х створена базова модель
дизеля 6Ч12 / 14.
В радянські часи,
за директорства Василя Ахрамєєва дизелебудівний завод імені
Кірова був одним з провідніх дизелебудівних заводів СРСР, випускав понад 90
модіфікацій дизельних двигунів, дизель-генераторів, суднових двигунів і дизелів
для приводу різних механізмів . Він також відповідав за надійність ракетно-ядерного щита
СРСР і за поставку в армію легендарного УТД-20 ( універсальний танковий
двигун) для бронетехніки.
 |
| легендарна "двадцятка". 2006 рік. фото Л.Арман |
В кінці 70-х років дизелебудівний завод увійшов до ВО «Південдизельмаш» і крім дизелів випускав
товари широкого вжитку, зокрема дитячі велосипеди і змішувачі води, що
користувалися підвищеним попитом у населення.
На заводі, що був
містоутворюючим підприємством Токмака, працювало понад 10 тисяч чоловік. До
їх послуг працювали заводські клуб і бібліотека, Палац спорту, був побудований цілий житловий мікрорайон з
багатоповерхівками, магазинами, дитсадками і школою, який назвали «Ахрамєєвка» на честь директора
дизелебудівного.
Після виходу
Василя Ахрамєєва на заслужений відпочинок і після розвалу СРСР завод поступово втрачав
ринки збуту, виробництво дизелів постійно
скорочувалося, а разом з цим відбувалося і скорочення чисельності працюючих.
В той час керівники
підприємства змінювалися один за одним: А.Чемерис, Г.Прудніков, В.Іщенко, А.Мунтянов.
«Руководителями предприятия …
становились не подготовленные к этой работе люди. Никто из них не знал
работы, не имел да и не хотел иметь хорошей команды, способной грамотно,
квалифицированно руководить колективом» написав у своїй книзі «Токмак:взлеты и
падения» Василь Ахрамєєв.
 |
| Генеральний директор ВО "Південдизельмаш", Заслужений машинобудівник України і Почесний громадянин Токмака Василь Ахрамєєв на презентації своєї книги "Токмак: взлеты и падения". 2015 рік. Фото Л.Арман |
Він же написав і «забавну» історію яким чином колишній керівник дизелебудівного
А.Мунтянов повісив на завод мільйонний доларовий
кредит дочерної фірми під більше 80 відсотків річних, не думаючи , « что
предприятие, которым он сам руководил, в долгах как в шелках, а теперь станет
окончательным банкротом» (
стр.247, В.Ахрамеев «Токмак: взлеты и
падения»).
І саме через цей
кредит, що дизелебудівний повертати був неспроможний, у 2000 році почалася нищівна атака на завод з
боку КБ «Приватбанк», що
входив у групу «Приват».
Господарським судом Запорізької області 16.08.2000 року було прийнято рішення про
порушення справи про банкрутство ВАТ «Південдизельмаш».
Судовий позов ініційовано ЗРУ КБ «Приватбанк», який очолив комітет кредиторів
підприємства.
Згідно з умовами мирової угоди від 10.11.2006 року між підприємством-банкрутом ВАТ
«Південдизельмаш» та кредиторами частина майна ВАТ вартістю понад 7,7 млн. грн.
передана кредитору першої черги (ЗАТ КБ «ПриватБанк») в обмін на його
кредиторські вимоги.
Через тиждень після підписання мирової угоди представники
«ПриватБанку» приступили до
розривання ВАТ «Південдизельмаш» на шматки. «Привату» в той час перейшло одне з
найсучасніших виробництв з виготовлення двигунів для бойових машин піхоти.
На базі
«Південдизельмаш» створювалися приватні фірми, розпочалося вивезення цінного
обладнання. По суті почалося знищення дизелебудівного заводу імені Кірова -
підприємства, що Постановою Кабміну
від 03.03.1999 року було віднесене до тих, що мають стратегічне
значення для економіки та оборони країни.
У 2008 році у підприємства, яке душив кредитний зашморг,
з`явилася перспектива на відродження: тут почалося крупно вузлове збирання
китайських вантажівок «YUDJIN», у людей з`явилася робота, у завода – вигідне замовлення.
 |
| 2008 рік. На дизелебудівному заводі імені Кірова освоєно крупновузлове складання китайських вантажівок «YUDJIN». Фото Л.Арман |
Про те вже в 20-их числах листопада 2008 року відбулося
рейдерське захоплення підприємства.
« В середині робочого тижня працівників без будь-яких
пояснень поставили перед фактом закриття підприємства і відтоді охоронці нікого
на підприємство не пропускали. Вони не пропускали робітників навіть забрати з
цехів та відділів свій робочий одяг, особисті речі. По суті з людьми обійшлися
не по-людськи. Їх ніхто не ознайомлював з наказами про закриття підприємства,
про їх звільнення чи скорочення. Людей викинули на вулицю, не сплативши ані
копійки заборгованості по зарплаті, яку робітники не отримували ще з середини
літа», - писала я в статті «Обійшлися з
людьми не по-людськи», що була опублікована 27 листопада 2008 року в газеті «Наше місто Токмак».
З 2009 року ВАТ «Південдизельмаш» не здійснює виробничу
діяльність.
 |
| У безлюдних заводських цехах гуляє вітер |
 |
| Залишки булої слави двічі орденоносного дизелебудівного заводу імені Кірова. Фото Л.Арман |
За наявною в
облдержадміністрації інформацією з території ВАТ «Південдизельмаш»
вивезено обладнання, бухгалтерську, кадрову документація та архів ВАТ (технічна
документація).
Сьогодні територія колишнього «Південдизельмашу» - суцільні
руїни на місці заготівельних,
основних, складальних і допоміжних цехів.
 |
| Квітень 2019 року. За високим парканом і колючим дротом на території колишнього дизелебудівного заводу - руїни цехів, над якими кружляють чорні круки. |
 |
| Фото В.Нікітченка |
Все, що можна було металеве вивезти – вивезли на металобрухт, що можна було розібрати на будматеріали – розібрали і розбирають.А токмачани, колишні працівники дизелебудівного залишилися
ні з чим.
Ні, вірніше
залишилися з боргами по заробітній платі, які навряд чи їм хто поверне...
 |
| 2009 рік. Протестний мітинг викинутих на вулицю заводчан на центральній площі Токмака |
Людмила АРМАН,
фото автора