Микола Львович Нагнибіда народився 7 (20) вересня 1911 року в селі Попівка (нині Смирнове) на Запоріжжі в родині сільського фельдшера. Дитинство Миколи Львовича пройшло на Токмацькій землі. Батько Миколи Нагнибіди працював інспектором Великотокмацького райздороввідділу. Микола Нагнибіда згадував: «Жили в підвалі будинку нотаріуса на центральній вулиці поблизу парку. Прожили ми у Великому Токмаку десять років».
Згодом ставши вже відомим поетом Микола Нагнибіда у вірші «Запорізькі нариси» з любов’ю напише:
Не велике містечко
Великий Токмак.
То ж дитинства мого столиця.
У ярах чарував мене дикий мак,
Звала в даль степова мене птиця.
Ще й сьогодні, згадавши ті дні,
Зігріваю я спогадом серце,
Бо наснажує сили мені
Степове моє рідне джерельце.
Лине час, линуть дні і літа
І дорога попереду в’ється,
Але пам’яті доброї нить золота
Як далеко не йди,
Не порветься...
З дитинства Микола полюбив безкраї степи, мальовничу природу Придніпров’я. А ще по-справжньому майбутнього поета тягнуло до книжки. Микола Нагнибіда Закінчив семирічку і ФЗУ. У 1929-1931 роках працював слюсарем на Харківському велосипедному заводі. Саме на цей час припадають перші літературні спроби (друкуватися він почав з 1930 року). Перша поетична збірка «Дніпровська весна» вийшла в 1932 році. Потім була праця на будівництві металургійного комбінату «Запоріжсталь», Дніпрельстану, навчання в Харківському інституті журналістики, робота в газетах і журналах, служба на Чорноморському флоті.
У роки війни Микола Львович повністю віддався газетярській роботі, працював на радіомовній станції ім. Т. Г. Шевченка в Саратові, яка вела передачі на окуповану німцями Україну, писав вірші. Уже в 1943 році вийшла книга фронтових поезій «Здрастуй, Харків!» З 1947 року Микола Нагнибіда повністю переходить на творчу роботу, яка увінчалася цілим рядом прекрасних збірок поезій: «Оживуть степи», «Степ і море», «Гірські вершини» тощо. А всього талановитий майстер залишив по собі понад шістдесят книжок своїх творів. Микола Нагнибіда відомий і як перекладач. Особливо помітний його внесок у пропаганду в нашій країні білоруської поезії, удостоєний звання заслуженого працівника культури Білорусі (1974). Один із найвизначніших і найплідніших перекладачів білоруського поета Я. Купали. Один із небагатьох перекладачів словацького поета Людовита Штура.
Микола Львович любив мандрувати. Він об'їздив багато країн, мав друзів у різних куточках землі. З таких мандрів письменник завжди повертався повен нових тем, образів, свіжих вражень. Але найбільше любив він приїжджати до рідного краю - Запорізького. Про це свідчать і його листи до Петра Ребра.
«Дорогий Петре! Вчора прочитав Вашого листа. Гадаю, що турботи Ваші перебільшені, і не тому, що «блажен, кто вєруєт». А найголовніше, що книжка у Вас хороша.
Будемо влаштовувати Тиждень поезії в Україні десь в останній декаді жовтня. Я, звичайно, приїду до Запоріжжя. Сподіваюся, що ми встигнемо за тиждень охопити Запоріжжя, Мелітополь, Токмак, Бердянськ, Куйбишеве... У "Дні поезії" йдуть Ваші поезії "Щастя", "Плач острова Різдва" і пародії...
Від усього серця вітаю Вашу родину.
Тисну руку —
Микола НАГНИБІДА.
16.10.1963 року».
Він був справжнім сином України, сином Запорізького краю.
Таврійських вечорів глибока далина,
Лимани срібні, крики лебедині...
Я всю сходив - немає на Вкраїні
Такої, як кохана сторона.
Через все своє життя Микола Львович пронесе любов до рідної землі, на якій він виріс.
Рішенням Запорізької міської ради від 27.09.1971 № 424 присвоєно звання Миколі Нагнибіді «Почесний громадянин міста Запоріжжя» до 60-річчя з дня народження поета. Найбільше Микола Львович пишався саме званням «Заслужений громадянин міста Запоріжжя». Його він вважав найвищою з усіх нагород і премій. А вони в нього були, причому досить вагомі: лауреат Державної премії СРСР, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.», «За трудовую доблесть», Почесною грамотою Президії Верховної Ради Білоруської РСР. Пам’ятна дошка в Києві.
16 вересня 1985 р. серце Миколи Львовича Нагнибіди перестало битися.
Земляки шанують пам'ять видатного українського поета. Запорізьким обласним відділенням Українського фонду культури засновано літературну премію імені Миколи Нагнибіди. В найбільшому новозбудованому житловому масиві м. Запоріжжя – Південному – є вулиця, яка носить його ім'я.
На батьківщині Миколи Нагнибіди відкрито літературно-краєзнавчий музей його імені. В окремому залі зібрано меблі з його київської квартири, особисті речі, які передала вдова поета, а також твори — від перших збірок до останніх, посмертних.
Також у Києві, в 1990 р., на фасаді будинку № 6 по вулиці Велика Васильківська, де в 1954-1985 рр. жив і працював видатний український поет М. Л. Нагнибіда, була встановлена бронзова меморіальна дошка (скульптор В. Міненко, архітектор П.П. Коптєв).
В своїх віршах Микола Львович Нагнибіда заповідає читачам любити свою Батьківщину, свій край, своїх батьків, людей, які своєю працею звеличують Україну; зичить пам'ятати про головну місію кожного з нас - бути справжньою Людиною.
Будь гордою, людино, - ти прийшла
У світ,
Який тобі дано творити.
Представлена поштова листівка. Токмак. Будинок нотаріуса.
В цьому будинку пройшли дитячі роки Миколи Нагнибіди - відомого українського радянського поета, перекладача, лауреата Державної премії імені Т. Г. Шевченка.
Ірина Удод,
старший науковий спіробітник міського краєзнавчого музею