Яким бачили наше місто архітектори і що з цього вийшло: Нереалізовані проекти Токмака

Нові робочі місця на нових  заводах:  «Аглопарит»,  феросплавний, сміттєспалюючий.  Випуск у Токмаку виробів з пластмаси ( посуд, каналізаційні труби, фурнітура для меблів),  житловий мікрорайон  для військових, тролейбусна лінія  з Токмака на Молочанськ. Тепличне господарство з цілорічного вирощення овочів, фруктів та  цитрусових. Котеджне містечко біля  Центрокуза і спорткомплекс з басейном.

Таким  в 70-90-их роках минулого століття і на початку нульових бачили майбутнє нашого міста архітектори – і що з цього вийшло.

Токмацька міськрайонна газета «Таврія» починає серію публікацій про проєкти розвитку Токмака, що не були реалізовані і  вже канули в Лєту.

Перша наша розповідь про будівництво у Токмаку сміттєпалюючого заводу, рішення про будівництво якого Токмацька міська рада прийняла у 1999-му, двадцять років тому.

Які перспективи очікували на  токмачан з початком будівництва та введенням в дію сміттєспалюючого заводу?  На ці мої запитання у червні 1999 року відповів заступник міського голови з  питань  діяльності виконавчих органів  Володимир Дуйловський ( його  розповідь була опублікована в газеті «Таврія» 25.06.1999 року під заголовком «Сміттєспалюючий завод у Токмаку: погляд у майбутнє»).

 - По-перше, я хочу наголоситити, що на конкурс кращого  сміттєпереробного підприємства було виставлено  понад 20 проектів сміттєспалюючих та сміттєперероб- них заводів та установок, які розробляли і наші вітчизняні, і закордонні спеціалісти. Пропонувалися найрізноманітніші технології переробки сміття   — від його спалювання  до переробки методом високотемпературного піролізу.

Серед такого розмаїття переміг  проект сміттєспалюючого заводу з вертикальною  піччю спалювання, що розбили наші, українські вчені. Аналогів такому заводу,   що будуватиметься у Токмаку, на сьогодні немає ні в Україні, ні за рубежем.

 Будівництво сміттєспалюючого заводу у м.Токмак — серйозна програма, яка йде під  патронатом Міністерства екології України. Кош­ти на будівництво заводу — у розмірі 8 млн.грн. — виді­ляє Екологічний фонд Украї­ни, а також 300 тис.грн. — обласний і 200 тис.грн — місцевий бюджети. У будів­ництві заводу також зацікав­лена Українська Асоціація по екологічному обладнан­ню.

Будівництво сміттєспалюючого заводу планується розпочати незабаром на те­риторії нині діючого асфаль­тобетонного заводу. Термін будівництва заводу — 3 роки, строк його окупності — теж З роки.

Сміттеспалюючий завод у Токмаку — це нові додат­кові робочі місця, зайнятість токмачан у сфері перероб­ки побутових відходів та сміття. Проектом передбаче­ний штат адміністративних, основних і допоміжних працівників підприємства у кількості 50 чоловік.

Поскільки ми токмачани, у будівництві нового заводу йдемо першими, на правах перших отримали дозвіл ви­готовляти 80 відсотків нестандартного обладнання заводу-новобудови на про­мислових підприємствах на­шого міста: дизелебудівно­му, ковальсько-штампуваль­ному, заводі «Прогрес». А це знову-таки завантаженість роботою працюючих на цих заводах і гарантія належної зарплати за виконані замов­лення.

З введенням в експлуа­тацію сміттєспалюючого за­воду ми зможемо, по-перше, очистити місто від усіляко­го непотрібу і сміття, знеш­коджувати побутові відходи. 

По-друге: димову трубу асфальто-бетонного заводу планується підвести до очис­ної труби сміттєспалюючого заводу. Поскільки на ос­танній встановлюватимуться багатоступінчасті електро­фільтри, що по своїх показ­никах на 10-15% кращі євро­пейського рівня, одночасно проводитиметься очищення шкідливих викидів в атмос­феру асфальтового і сміттє­спалюючого заводів. По- третє, ми практично ліквідує­мо потрапляння в атмосфе­ру міста діоксинів — шкідливих (отруйних) речовин, що виникають при спалюванні пластмас. Яким чином? Все сміття і побутовий непотріб, що надходитиме на завод, буде ретельно перебирати­ся і сортуватися: папір до паперу, скло до скла — і так далі. Виділятимуться окремо й вироби з пластмаси. Спо­чатку вся відібрана пластма­са буде підігріватися у печах заводу, спікатиметься в єди­ний об’єм, згодом дробити­меться на гранули. А далі на термопластавтоматах (до речі, вони є на ВАТ («Південдизельмаш») з отриманих гранул вироблятимуться пластмасові: миски для пран­ня та замочування білизни, усілякі каналізаційні і водо­провідні труби, декоративні «куточки» для меблів тощо. По суті, з безкоштовної сировини ми навчимося робити пласт­масові побутові речі першої необхідності і мати від цьо­го чималі кошти.

Продуктивність сміттєспалюючого заводу — 2 тонни сміття за годину. При спалюванні такої кількості побутового непотрібу утво­рюється 4,5 тонни високо­температурної пари за годину. Цей пар можна вико­ристовувати для виробниц­тва 1,5 мегават електрое­нергії або підключити його до системи міської тепломережі. Але тут є така деталь. Перекидати цей високотемпературний пар у тепломережу немає сенсу, бо, як свідчить ста­тистика, лише 40% його доходитиме за призначен­ням, а 60% —розсіювати­меться у мережі. Тому цей пар і електроенергією ми хочемо використовувати у теплицях. Маємо намір по­руч зі  сміттєспалюючим за­водом побудувати потужні міські теплиці, розвести під склом серйозне зелене господарство. Вирощува­ти цитрусові — лимони, апельсини. 

На цьому місці в мікрорайоні КШЗ планувалося будівництво теплиць.

Цим ми пере­б’ємо капіталістичний ри­нок, що пхає нам дорогі, заморські цитрусові, і змо­жемо задовольнити потре­би токмачан у цих екзо­тичних продуктах власно­го виробництва, —розповідав Володимир  Дуйловський.

Але цей проект, тодішня влада Токмака так і не реалізувала. А проблема утилізації побутового сміття як була, так і залишилася однією з нагальних для нашого міста.

Людмила АРМАН.