«Щоб нащадки пам’ятали»: Так визволяли Токмак

Дата 20 вересня 1943 року золотими літерами вписана в історію нашого міста. Того дня, завдяки героїзму, мужності та волі до перемоги воїнів 14 механізованої гвардійської  36 танкової гвардійської бригади 4 гвардійського механізованого корпусу, 151 стрілецької дивізії, 3 гвардійської стрілецької дивізії 2 гвардійської армії Південного фронту Токмак ( тоді наше місто називалося Великий Токмак) було звільнено від німецько-фашистських загарбників.

У когорті воїнів-визволителів нашого міста був наш земляк Василь Федорович Прокопенко – один із мільйонів наших співвітчизників, хто у червні 1941-го прийняв виклик війни і з честю пройшов крізь її криваве горнило.

Сім бойових нагород, 26 орденів і медалей прикрашали груди фронтовика, гвардії майора у відставці. 20 вересня 2008 року в День урочистого відзначення 65-річчя визволення Токмака Василю Федоровичу Прокопенку, воїну – визволителю, Почесному громадянину Токмака було вручено орден «За заслуги перед Запорізьким краєм», який став свідченням шани і поваги післявоєнних поколінь фронтовику, який зробив і свій внесок у визволення нашого міста від гітлерівських окупантів. Василь Прокопенко  14 серпня 2013 року у журавлиному ключі полинув у вічність, залишившись назавжди у нашій пам'яті виз­волителем Токмака і Почесним громадянином.

В 1941 році Василь Прокопенко закінчив дев’ятий клас і на канікули поїхав до рідних у село Іванівка, Чаплинського району Миколаївської області. Працював у колгоспі на збиранні хліба і разом з усіма радів небувалому врожаю. Коли розпочалась війна, він, як комсомолець, подав заяву до військкомату з проханням направити на фронт. Через деякий час його заяву задовільнили. Він потрапив до школи снайперів і вчився володіти складним набором взаємозв’язаних навичок і вмінь, які на фронті допомагали б йому вижити в найнебезпечніших бойових умовах, а також – маскуватися на місцевості, непомітно пересуватися, спостерігати за противником, розбиратися в топографії, влучно стріляти, правильно розрахувавши траєкторію польоту кулі. Юнак успішно пройшов курс і невдовзі у складі 233 дивізії 44 армії розпочалися його фронтові будні. Перше бо­йове хрещення Василя Прокопенка відбулося в Криму, потім були бої за Кавказ і  перша нагорода – медаль «За відвагу».

Опісля Сталінградської битви, що стала переломною у ході Великої Вітчизняної війни, почалася визвольна хода Червоної Армії. У складі 4-го Сталінградського механізованого корпусу воював і Василь Прокопенко, який визволяв Північний Кавказ, вів бої на Дону, за виз­волення Донбассу та  південних областей України. Він визволяв і наше місто Токмак, яке  714 днів і ночей знаходилося  під окупацією та у вересні 1943-го дочекалося свого визволення.

Бої за визволення  Великого Токмака ( так називалося наше місто до 60-их років минулого століття) були жорстокими та кровопролитними.

Десятого вересня після оволодіння 4-им гвардійським корпусом населенного пункту Куйбишево 15-а гвардійська  механізована бригада, якою командував А.Овчаров, була виділена до складу передового загону корпусу. Переслідуючи відступаючого противника, вона 11 вересня, на світанку  з ходу оволоділа крупним населеним пунктом і залізничною станцією Великий Токмак. Було захоплено велику кількість майна, багато німецьких вояків потрапили у  полон у білизні. Авангард бригади, проскочивши містечко, вийшов до річки Молочної і наштовхнувся на організовану оборону ворожих військ і змушений припинити переслідування.  Знекровлена у попередніх боях, під натиском ворога, що прийшов до тями і стягував до містечка свіжі сили, бригада змушена була відступити і зосередитись у Новомихайлівці. Тут до 14 вересня збирались рештки бригади, підтягувались підбиті і відремонтовані танки і автомашини, прибували виписані з госпіталів поранені і свіжі сили із резерву командира корпусу. Коли бригада ожила, вона знову вступила у бій.

– 15 вересня 1943 року, спочатку ми визволили від гітлерівців Верхній Токмак, Чернігівку. Аби розвідати обстановку і дізнатися про сили противника у Токмаку, наше командування послало у Лугівку 12 розвідників. Я повинен був іти разом з ними зв’язковим, але обставини змінилися, і замість мене послали мого товариша – однополчанина Миколу Краснодемського. Із завдання розвідники не повернулися, їх розстріляли німці, що несподівано з`явилися у селі, - розповів Василь Прокопенко.

Ввечері 18 вересня бригади 4-го гвардійського механізованого корпусу підійшли до Великого Токмака. Командир корпусу генерал-лейтенант Т. І. Танасчишин призначив на п`яту годину ранку визволення міста Великий Токмак 14, 15-им гвардійським механізованим та 36- ій гвардійській танковій бригадам. Визволивши східну частину міста, бригади почали звільняти центр і мали значний успіх. Допомагали бригадам кіннотники 9-го гвардійського  кавалерійського полку. Але противник переважав чисельністю, чинив жорстокий опір, переходив в контратаки і завдавав відчутних втрат гвардійцям корпусу. Було вбито і поранено 650 бійців і командирів, згоріло 4 танки та 2 транспортні машини. 4-й гвардійський. механізований корпус змушений був відступити.

20 вересня 1943 р. після підходу свіжих сил - частин 2-ої гвардійської армії, 151-ої стрілецької та 3-ої гвардійської стрілецької дивізій - ми знову почали наступ на Токмак. З північно-східної частини і напролом йшли по вулиці Калініна до центра. Ми знайшли схованку під церквою у міському сквері і звідти вели стрілянину. Кровопролитний бій точився у центрі Токмака на перехресті вулиць Революційна, Карла Лібкнехта та Гоголя. Ще у Лугівці я був поранений, але до шпиталю йти відмовився, бо боявся відстати від своїх. А вже у боях за визволення Токмака чергове поранення вивело мене зі строю, – розповів Василь Прокопенко.

За його словами жителі міста з великою радістю і вдячністю зустріли воїнів-визволителів. Усіх загиблих у боях за визволення Великого Токмака поховали у братських могилах на цвинтарі, що на східній околиці Токмака, і що у міському сквері.

Після шпиталю Василь Прокопенко  знову потрапив на фронт і з боями визволяв населені пункти рідної Украї­ни. Особливо запам’ятались фронтовику бої за Нікополь. Тоді частини Радянської Армії довго стояли перед містом, готуючись до штурму. Але за дві години до артпідготовки якийсь зрадник повідомив про неї фашистам, і ті відвели свої війська за другу лінію оборони, наступ був зірваний. А через два тижні на місто покотився грім артилерії та «Катюш», до них додалися удари авіації. Горіла земля, німецька техніка. Такого шаленого натиску гітлерівці не витримали і з піднятими руками здавалися в полон. Нікополь було визволено. А Василь Прокопенко, коректувальник артобстрілу, був нагороджений медаллю «За бойові зас­луги».

Потім він брав участь у визволенні рід­ної землі, воював і звільняв від коричневої чуми фашизму Румунію, Болгарію, Угорщину. За виконання особливо важливого завдання був нагороджений угорським Орденом Хоробрості, який йому особисто вручив президент республіки Йосиф Брос Тіто.

– Одного разу ми зупинилися на квартирі в місті Альшогед під Будапештом, – згадує Василь Федорович. – Ввечері, 8 травня 1945-го лягли відпочивати, та опівночі прокинулись від гучної стрілянини. Подумавши, що це німці наступають, ми швидко вибігли зі зброєю в руках на вулицю. Та, натомість, побачили своїх солдат, які стріляли в небо і вигукували: «Перемога! Перемога!». Нашій радості не було меж.

У кінці 1946 року Василь Прокопенко повернувся у Токмак, де в день визволення, 20 вересня 1943 року, познайомився з місцевою дівчиною Анею Калініною. Розшукав її, згодом  дружба молодих людей  переросла у міцне кохання.

Після війни фронтовик  закінчив педагогічний інститут і впродовж 25 років викладав у Токмацькому механічному технікумі, працював директором школи, у відділі Комітету держбезпеки. Разом зі своєю дружиною виховав сина і доньку.

У післявоєнні роки  Василь Федорович зі сльозами на очах згадував тих, хто визволяв Токмак, хто виборював перемогу: це – командир корпусу Жданов, начальник штабу Шевченко, начальник опервідділу корпусу Тулупко, комбриг Нікітін, комбат Борисович, командир із Запоріжжя Єрмаков, командир роти Наум Буклуз, з Брянська Петро Пушков, із Сталінграда Ася Юдсон, із Кавказа Міша Караєв, із Маріуполя Женя Захарутіна, із Сибіру Федір Чаплигін, Микола Краснодемський. На фронті вони були як одна сім’я, для них не було меж районів, областей і республік, адже вони захищали свою Батьківщину – одну для всіх...

Людмила Арман

Після визволення Запорізької області від гітлерівців працювала надзвичайна державна комісія по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників на території Великого Токмака і району в роки окупації. В її матеріалах значиться, що всього за період окупації розстріляно 837 цивільних громадян і 633 військовополонених, вивезено до Німеччини 4722 особи, спалено 1574 будинків, зруйновано промислові споруди. Сума збитків складала 95 млн карбованців.

Ось такі руїни залишилися від житлового будинку по вулиці Революційна після звільнення Токмака від гітлерівських окупантів.  Фото 1943 року.