Чому мешканці Токмаччини тримають свійських тварин, скільки і яких
ресурсів на це йде, і чи вигідно це насправді? Розповідаємо на прикладі
багатодітної родини Катерини і Станіслава Бондаренків із села Трудове Токмацького району.
Домашнє господарство допомагає виживати
Катерина і
Станіслав Бондаренки жили у Токмаку, працювали на ковальсько-штампувальному
заводі. У 2008 році, в економічну кризу, коли підприємство зменшило обсяги
виробництва і там відбулося скорочення штату, спершу
безробітною стала Катерина, а потім – і її чоловік. Знайти іншу роботу у місті
безробітне подружжя не змогло. Тому вирішили переїхати у село Трудове, що «приліпилося» на межі Токмацького і
Чернігівського районів. І є типовою неперспективною сільською «глибинкою»
Токмаччини.
Після розвалу місцевого
колгоспу, на якому трималося село, механізатори широкого профілю, хлібороби і тваринники, стали безробітними. Одні з
розпачу опустилися на «дно», інші – поїхали
на заробітки, декому пощастило працювати на гранітному кар’єрі, що розташований неподалік села.
-
Мене
запрошували на роботу на гранкар`єр, але на ту мінімальну зарплату, що мені пропонували, я свою родину не прогодував
би , - зазначив
37-річний Станіслав Бондаренко. – Щоб вижити, завели з
дружиною домашнє господарство.
А воно у Бондаренків сьогодні чимале: кури і гуси, свині, кози, дві корови, бичок. Є
і улюбленець – кінь. Кличка «Тайга».
Кінь заміняє мотоблок, трактор і автомобіль
- Робота в селі –
це робота на землі. Важко, але нас виручає Тайга – одна кінська сила заміняє
нам мотоблок, трактор і автомобіль, - розповідає Станіслав.
- Кінь - це мій
помічник, робоча сила і додатковий заробіток.
Весною кінь допомагає мені город заволочити, зерновими
засіяти два гектари землі, що були надані нам сільрадою для ведення особистого
сільського господарства.земельні частки. Сію я в основному суданку, пшеницю, ячмінь.
За допомогою заволочити
городи до мене звертаються односельці, жителі сусідніх сіл. Беру 15 гривень за сотку.
До речі, моя послуга найменша, бо я, на
відміну від трактористів , не закладаю у
тариф витрати на дизпаливо. Коняці пальне не потрібне. Її годую сіном, яке заготовляємо
родиною на прибережних сінокосах, - пояснив Станіслав Бондаренко.
Йому влітку кінь допомагає вивозити сіно з берегів річки Токмачка, проїжджає там, де
проїхати машиною ну ніяк. Взимку гужовий транспорт перевозить дрова: не тільки собі, а й людям (
і це також додаткова свіжа «копійка» у сімейний бюджет Бондаренків).
- В разі потреби запрягаю
бричку і кінь стає моїй родині
пасажирським транспортом. Екологічно чистим і головне – безкоштовним. Діти люблять Тайгу ,
балують її солодощами, а вона залюбки катає їх.
Люблю і я верхом на коні по степу
промчатися з вітерцем, - розповів
Станіслав.
Для нього це як
емоційне розвантаження, відпочинок від важкої сільської праці.
Виручають корови-годувальниці
Роботи у
домашньому господарстві чимало. Але Бондаренки все встигають, бо не
розподіляють обов’язки на « оце твоє, а це моє». Роблять все разом, дружно,
тому у них все ладиться.
Для родини
Бондаренків годувальницями є корови. Їх дві. На кожну голову потрібно по 3
тонни сіна, його заготовляють стільки, що вистачає з осені і до весни. А ще на
городі вирощують гарбузи, кабаки, буряки і роблять для корів запаси соковитих
кормів. Адже недаремно люди кажуть: що у корови на язиці, те у неї і в
молоці.
Коров`яче молоко Бондаренки на ринок у місто не возять, здають
на молокозавод.
-
Ми
уклали договір і тепер здаємо свіже молоко на молокозавод, щодня до нас у село
приїжджає молоковоз. Приймають молоко по ціні 4,50 гривень за літр. На базарі у
Токмаку дорожче, але це ж треба їхати за 30 кілометрів, морочити голову. Для
нас зручніше тут на місці молоко здавати без проблем, - розповіла 36-річна Катерина
Бондаренко.
За її словами,
під час карантину через коронавірус, автобуси до райцентру не їздили, ринок у
Токмаку закрили, і жителі Трудового, які возили молоко на ринок у місто, «прогоріли».
-
Під
час карантину молокозавод не припинив прийом молока і нас це неабияк виручило.
Щодня ми здавали по десять літрів молока,
решту - залишаємо собі, - пояснила пані Катерина.
В родині
Бондаренків молоко не вибуває. Водою його не розбавляють, з нього для власних
потреб роблять сир, сметану, масло. Вся ця домашня молочнокисла продукція
виготовляється без консервантів, біодобавок і ароматизаторів, є натуральна,
корисна і смачна. В чому і я переконалася…
Просинаються раніше перших півнів
Молоком від корів
Бондаренки підгодовують поросят. Вирощують на м'ясо свиней, домашню птицю,
курей,які несуть яйця. Також тримають теличок і бичків.
-
Цими
днями ми вигодували бичка, продали його
живою вагою. Тепер буде дітям на навчання, - пояснив голова сімейства.
У родині
Бондаренків четверо дітей. Старші доньки-близнючки Крістіна і Марина. Їм по 18
років. Марина навчається у Полтавському військовому коледжі зв’язку, а Крістіна – у Мелітопольському
багатопрофільному ліцеї вчиться на провідницю потяга. Сину Назару 10 років. Він
школяр. Найменшій доньці Даші 6 років, цієї осені вона піде у перший клас Остриківської
школи.
- Зібрати дитину
до школи коштує дорого. А нам це
обходиться в чотиридорога, бо треба збирати на навчання чотирьох. І тут нас
знову виручає домашнє господарство. Старшим допомагаємо грошима, домашні продукти їм передаємо. Продали свиней
- купили дівчатам смартфони, бо вони їм потрібні не тільки для зв’язку з нами,
а й у навчанні необхідні. Середнього сина і меншу донечку, які у всьому нам
допомагають, також балуємо обновами,
ходять не гірше сусідських дітей, - розповіла Катерина Бондаренко.
Вечоріло. Жінка все
поглядала на обрій, а піймавши мій
погляд, пояснила:
-
Ми з
вами забалакалися. Але, вибачте, треба
вже корів доїти.
-
А я
піду Тайгу з пасовища забирати, - сказав
Станіслав і, попрощавшись, побіг до
свого улюбленця коня.
В цей час
10-річний Назар вів додому з пасовища
молоденьких козочок, а 6-річна Даша заганяла у пташник курей, гусей.
Людмила АРМАН,
фото авторські