Вже майже місяць у Палаці спорту вирує найулюбленіша гра багатьох спортсменів Токмака – волейбол.
Було відіграно 10 тренувань з Анатолієм Бєляєвим, який у 80-90-х став центральною фігурою для токмацьких волейболістів і успішним наставником нашої збірної. Сьогодні він упевнено керує новими гравцями: додає навантаження і вправи кожного тренування. Анатолій Іванович точно знає, що треба для того, щоб збірна міста з волейболу засяяла на п’єдесталах всеукраїнських змагань.
- Перспектива збірної Токмака залежить від
послідовності переходу вихованців з молодшої ліги у середню і старшу. Для цього
треба більше одного тренера і фінансування міста. На цей момент є чудові
гравці, хоч волейбол і не підтримувався десятиріччями. Зараз головне
напрацювати злагодженість і зіграність команди. Минулого разу, коли я був
тренером у 80-х роках, збірна міста стала конкурентною і успішною за 6 років.
Почав працювати з вихованцями Токмацького механічного технікуму і згодом вони
стали основою команди. Важливо приділяти увагу волейболу ще у школі, щоб
дітям було легше визначитися зі спортом, яким хочеться займатися далі. –
розповідає Анатолій Бєляєв.
Кожен гравець працює з неймовірною самовіддачею, бо тренування стали джерелом сили і натхнення. Те, що робить нас краще кожного разу і дає віру у себе. Команда вже не просто набір гравців, це найкращі друзі, що підстрахують один одного у будь-який момент.
Один з гравців нашої збірної –
4-разовий чемпіон молодіжної ліги Азербайджану токмачанин Ілля Вікнянський.
Спочатку він півроку був у збірній до 16 років, а потім у U-18 – гравці до 18
років. Їхня збірна виїжджала на змагання в Латвію, Єгипет, Турцію, Казахстан,
Грузію, Білорусь. Також, паралельно з цим, Ілля грав у одному з найкращих
волейбольних клубів Азербайджану «Локомотив».
- Я люблю волейбол за відчуття польоту. Після
гри зі збірною Японії, яку ми до речі виграли, набив татуювання з ієрогліфами,
що означає «лети». Ці секунди у повітрі, коли є лише «зараз» і «після» , коли
ти один на один з гравітацією, коли відчуваєш політ – не порівняти ні з чим. Ця
гра – любов до швидкості, коли доля секунди визначає твою долю: підеш з
майданчику чемпіоном чи переможеним. – зазначив Ілля Вікнянський.
Ілля також мав вимушену перерву у волейболі через травму. На
фіналі молодіжного чемпіонату Азербайджану першої ліги, на очах у тисячі
глядачів і телеглядачів, він вивихнув ліве коліно: невдале приземлення після
нападаючого удару. Та любов до волейболу не затьмарить жодна травма.
- Волейбол– це командна гра. Результат гри залежить від
злагодженості команди і це мотивує кожного тренуватися на повну силу.
Систематичні навантаження дають хороший результат і позитивно впливають на
здоров’я. По-справжньому я закохався у волейбол, коли був присутній на грі
збірної України. Побачивши їхні здобутки, тепер рівняюся на них і стаю краще
кожного дня. - додає Євген Фомінов, ще один відомий волейболіст.
Не залишився осторонь становлення і розвитку волейбольного
поприща у Токмаці і президент Федерації волейболу Токмака Микола Забой. За його
словами, волейбол став однією з центральних спортивних ігор міста ще у кінці
70-80-х років. Команди були як чоловічі, так і жіночі. Площа на гральному
майданчику завжди була заброньована під ігри, а результати наших збірних лунали
всім Радянським Союзом.
Президент Федерації каже, що він, з Владиславом Мікшею,
ініціював повернення волейболу ще у 2017 році. І вже сьогодні, з новим
тренером, натхненними гравцями і підтримкою міста, зміни відбуваються лише на
краще. Головне – це підтримка міста, завдяки чому всі труднощі залишаться
позаду, а спортсмени зможуть реалізовувати весь потенціал.
Збірна волейболу тренується на повну силу тричі на тиждень і
вже чекає на перші змагання. Ця гра назавжди у серці кожного і гравці готові
показувати результат за будь-якої нагоди, адже насолоду від перемоги не
порівняти ні з чим іншим.
Тетяна Сивоконь