Сьогодні, в День
партизанської слави, токмачани вшанували
земляків, партизан-підпільників, які загинули у боротьбі за визволення нашого
міста від гітлерівських окупантів.
 |
| Алея партизанської слави у Токмаку |
Ось що згадує про
те воєнне лихоліття і діяльність токмацького підпілля полковник у відставці Віктор
Щусь, син розстріляного фашистами партизана-підпільника, племінник нашого
легендарного земляка, генерал-лейтенанта Миколи Антипенка:
- Перед війною наша сім'я переїхала в село Верхня Криниця Василівського району. Мого батька
Полікарпа Денисовича перевели сюди в заготконтору і призначили заготівельником
худоби. Ми придбали глинобитну хатку з солом'яною дахом - і почали обживатися на новому місці. Аж тут грянула війна. У вересні 1941 року я пішов до другого классу школи, але провчився недовго. У
жовтні німці окупували
наше село і зайняли школу під лазарет, розмістили там
поранених.
Батька мого на фронт не взяли через більмо на оці, і він залишився в районі для підпільної роботи.
З перших днів
окупації нашого краю, німці встановили тут новий жорстокий порядок, порушників якого розстрілювали.
Місцеві жителі терпіли грабежі, жорстоке
насильство, але не схилили голови перед гітлеровськими окупантами. У
жовтні-листопаді 1941 року в Токмаку комуністами В.Веретенніковим і В.Федюшіним
була створена підпільна диверсійна група, командиром якої став Г.Буркут,
двоюрідний брат мого батька. Трохи пізніше в Токмаку був створений
партизанський загін, яким командував В.Акулов. Підпільники (в їх числі були мій
батько П.Д.Щусь і його рідний брат
Микола Щусь,
двоюрідні брати Григорій, Іван і Петро Буркути) приймалиі радіопередачі,
зведення Радінформбюро, переписували їх і розповсюджували серед населення. Вони
ставили міни на дорозі біля Токмака, на одній з них підірвалася
легкова машина з чотирма німецькими офіцерами, вбивали німців і поліцаїв. У
жовтні 1942 року мій батько підпалив на станції Попово водокачку, а в листопаді
він, І.Буркут і П.Шматченко на перегоні
Чокрак-Плавні розібрали залізницю, в результаті чого був
знищений німецький паровоз з 30 вагонами і 550 тоннами
хліба, приготов-
ленного для відправки в Німеччину. Партизани-підпільники
постійно розбирали рейки і пускали під укіс ворожі состави, засипали металеву тирсу в вагонні букси, внаслідок чого
ті спалахували, паровози зупинялися і на кілька діб затримували рух на всій ділянці залізниці.
Пам'ятаю, мій батько виміняв у румунського генерала 2
кулемети і декілька
гвинтівок і
переправив зброю в Токмак. Я був учасником і свідком цієї події. Рано -
вранці мене підняв батько і сказав, що я поїду у Токмак з дядьком Олійником
до дядька Грицька Буркута.
Дядько Олійник під'їхав до нас, батько завантажив на підводу зброю і боєприпаси, а зверху присипали сіно. Дядько Олійнік був інвалідом – замість
ноги у нього була культяшка. Він сів на підводу ,
посадив мене поруч і ми вирушили в
Токмак. Перед цим мені батько
наказав, якщо нас раптом
зупинять німці, то ми повинні сказати, що їдемо до дядька Грицька у
Токмак та веземо сіно його козам. Але нас не зупиняли, бо наша
підвода не викликала підозри у німців - за упряжкою сидів одноногий інвалід і я, маленький хлопчик (коли почалася
війна, мені було 7 років).
Користуючись цим, ми з дядьком Олійником не раз возили зброю у Токмак, до партизанів.
Гітлерівці довго не могли вистежити підпільників. Але за
допомогою
зрадника вони спочатку схопили П.Буркута і В.Веретеннікова,
по-звірячому катували їх, а
потім розстріляли.
З березня 1943 року почалися масові арешти партизан-підпільників.
Вночі в наше село заїхав «чорний ворон» і німці заарештували
до десятка мирних жителів.
Заходили фашисти і до нас, але батька в цей час не було, він був на завданні. Під ранок німець з двома поліцаями не дочекалися нашого батька і замість
нього заарештували нашу маму.
Ми з сестрою Раєю бігли босоніж по березневого снігу слідом
з плачем і криком. Коли арештували і нашого батька, нас забрав до себе дядько Олійник.
Через деякий час маму випустили і ми з нею пішки ходили у Токмак, де знаходилися в тюрмі
мій тато, його брат Н.Щусь і інші підпільники. Ми носили їм передачі. В черговий раз, коли ми прийшли передати татові передачу, нам сказали, що всіх заарештованих партизан-підпільників вивезли
у Днепропетровськ. Насправді ж, як нам стало відомо
пізніше, їх вивезли у токмацький парк і
розстріляли в глибокому котловані.
 |
| У цій братській могилі, що у парку м.Токмак, покоїться прах закатованих і розстріляних партизан-підпільників |
У Токмаку, в парку імені Кірова, є священне місце - братська
могила, де покоїться прах
розстріляних фашистами партизан-підпільників.
Я часто приходжу сюди і схиляю голову над плитою, де
викарбувані прізвища
мого батька, його рідних і двоюрідних братів і багатьох токмацьких підпільників, які загинули від
рук гітлерівських окупантів за свободу нашої Батьківщини. Вічна їм слава!
Записала
розповідь
Людмила АРМАН,
Фото автора.