неділя, 22 вересня 2019 р.

Щоб нащадки пам`ятали. Про діяльність токмацького підпілля в роки війни



Сьогодні, в День партизанської слави,  токмачани вшанували земляків, партизан-підпільників, які загинули у боротьбі за визволення нашого міста від гітлерівських окупантів.

Алея партизанської слави у Токмаку

Ось що згадує про те воєнне лихоліття і діяльність токмацького підпілля полковник у відставці Віктор Щусь, син розстріляного фашистами партизана-підпільника, племінник нашого легендарного земляка, генерал-лейтенанта Миколи Антипенка:
- Перед війною наша сім'я переїхала в село Верхня Криниця Василівського району. Мого батька Полікарпа Денисовича перевели сюди в заготконтору і призначили заготівельником худоби. Ми придбали  глинобитну хатку з солом'яною дахом - і почали обживатися на новому місці. Аж тут  грянула війна. У вересні 1941 року я пішов до другого классу школи, але провчився недовго. У жовтні німці окупували
наше село і зайняли школу під лазарет, розмістили там поранених.
Батька мого на фронт не взяли через більмо на оці, і він залишився в районі для підпільної роботи.
З перших днів окупації нашого краю, німці встановили тут новий жорстокий  порядок, порушників якого розстрілювали. Місцеві жителі  терпіли грабежі, жорстоке насильство, але не схилили голови перед гітлеровськими окупантами. У жовтні-листопаді 1941 року в Токмаку комуністами В.Веретенніковим і В.Федюшіним була створена підпільна диверсійна  група, командиром якої став Г.Буркут, двоюрідний брат мого батька. Трохи пізніше в Токмаку був створений партизанський загін, яким командував В.Акулов. Підпільники (в їх числі були мій батько П.Д.Щусь і його рідний брат
Микола Щусь, двоюрідні брати Григорій, Іван і Петро Буркути) приймалиі радіопередачі, зведення Радінформбюро, переписували їх і розповсюджували серед населення. Вони ставили міни на дорозі біля Токмака, на одній  з них підірвалася легкова машина з чотирма німецькими офіцерами, вбивали німців і поліцаїв. У жовтні 1942 року мій батько підпалив на станції Попово водокачку, а в листопаді він, І.Буркут і П.Шматченко на перегоні Чокрак-Плавні розібрали залізницю, в результаті чого був
знищений німецький паровоз з 30 вагонами і 550 тоннами хліба, приготов-
ленного для відправки в Німеччину. Партизани-підпільники постійно розбирали  рейки і пускали під укіс ворожі состави, засипали металеву тирсу в вагонні букси, внаслідок чого ті спалахували, паровози зупинялися і на кілька діб затримували рух на всій  ділянці залізниці.
Пам'ятаю, мій батько виміняв у румунського генерала 2 кулемети і декілька
 гвинтівок і переправив зброю в Токмак. Я був учасником і свідком цієї події. Рано - вранці мене підняв батько і сказав, що я поїду у Токмак з дядьком Олійником до дядька Грицька Буркута. Дядько Олійник під'їхав до нас, батько завантажив на  підводу зброю і боєприпаси, а зверху присипали сіно. Дядько Олійнік був інвалідом – замість ноги у нього   була культяшка. Він сів на підводу , посадив мене поруч і ми вирушили в Токмак. Перед цим мені батько наказав, якщо нас раптом зупинять німці, то ми повинні сказати, що їдемо до дядька Грицька у Токмак та веземо сіно його козам. Але нас не зупиняли,  бо наша підвода  не викликала підозри у німців -  за упряжкою сидів одноногий інвалід і я, маленький хлопчик (коли почалася війна, мені було 7 років). Користуючись цим, ми з дядьком Олійником не раз возили зброю у  Токмак, до партизанів.
Гітлерівці довго не могли вистежити підпільників. Але за допомогою
зрадника вони спочатку схопили П.Буркута і В.Веретеннікова, по-звірячому катували їх, а потім розстріляли.
З березня 1943 року почалися масові арешти партизан-підпільників.
Вночі в наше село заїхав «чорний ворон» і німці заарештували до десятка мирних жителів. Заходили фашисти і до нас, але батька в цей час не було, він був на завданні. Під ранок німець з двома поліцаями не дочекалися нашого батька і замість нього заарештували нашу маму.
Ми з сестрою Раєю бігли босоніж по березневого снігу слідом з плачем і криком. Коли арештували і нашого батька,  нас забрав до себе дядько Олійник.
Через деякий час маму випустили і ми з нею пішки ходили у Токмак, де знаходилися в тюрмі мій тато, його брат Н.Щусь і інші підпільники. Ми носили їм передачі. В черговий раз, коли ми прийшли передати  татові передачу, нам сказали, що всіх заарештованих партизан-підпільників вивезли у Днепропетровськ. Насправді ж, як нам стало відомо пізніше, їх вивезли у токмацький  парк і розстріляли в глибокому котловані.

У цій братській могилі, що у парку м.Токмак, покоїться прах закатованих і розстріляних партизан-підпільників


У Токмаку, в парку імені Кірова, є священне місце - братська могила, де покоїться прах розстріляних фашистами партизан-підпільників.
Я часто приходжу сюди і схиляю голову над плитою, де викарбувані прізвища
мого батька, його рідних і двоюрідних братів і багатьох токмацьких підпільників, які загинули від рук гітлерівських окупантів за свободу нашої Батьківщини. Вічна їм слава!
Записала розповідь
Людмила АРМАН,
Фото автора.