Ретроспектива. Як у Токмаку Палац здоров`я будували

З іменем генерального директора ВО «Південдизельмаш» Василя Ахрамєєва пов’язана поява у нашому місті, на правому березі річки Токмачка  заводського мікрорайону. Тут у 70-80-их роках зводилися висотні житлові будинки, дитсадки і школа, магазин.

Одним з перших соціально-культурних об’єктів, що будувався за ініціативи  Василя Никифоровича, став  Палац спорту.

Палац спорту у Токмаку. 2020 рік.

Як згадує Ахрамєєв:  «В Токмаке кроме кинотеатра в бывшей церкви и танцплощадки в парке, функционирующей только в летний период, ничего не было. А зимой? У завода был затрапезный клуб, который внезапно сгорел. После пожара мне позвонил первый секретарь обкома Всеволожский Михаил Николаевич и спросил: «Что у тебя там за пожар? Говорят сгорел заводской клуб? Отчего он сгорел?»

Я не задумываясь ответил: «От стыда, Михаил Николаевич. Позорно такому заводу иметь такое культурное учреждение. Будем думать о строительстве нового клуба, более современного. Я рассчитываю, что в проекте реконструкции завода под новый двигатель будет предусмотрено строительство жилья и культурных учреждений».

Пока разрабатывался проект реконструкции, я решил построить Дворец спорта.

В.Н. Ахрамєєв

Будучи на Запорожском трансформаторном заводе, видел только что построенный Дворец спорта своими силами, без участия строителей. Подробно расспросил директора завода о проекте и строительстве. Выяснилось, что проект сделан силами ОКСа завода и построен за счет фондов соцкультбыта. Виктор Андреевич после беседы сказал: «Вася, а почему бы и вам не построить такое спортивное сооружение. Ведь в Токмаке спорт в загоне, а это будет большой подарок молодежи города. Проектную документацию я тебе дам бесплатно. Думаю, твои инженеры ОКСа сумеют привязать к территории. Конечно, это очень сложная работа, но я думаю, тебе она под силу».

Этот разговор прочно засел в моей голове. Около месяца я постоянно думал об этой заманчивой перспективе. Сложность заключалась в том, что на заводе нет строительной организации. Побеседовал с работниками ОКСа, они считали предложение заманчивым, но практически невыполнимым. Правда, главный инженер ОКСа Борис Гаврилович Беспалько сказал: «Я смогу осуществить привязку проекта, а как строить? У завода ни денег, ни материалов, ни людей?» Я ему ответил: «Это уже что-то! Будет проект, а остальное моя болячка».

После долгих размышлений, я принял решение строить дворец силами рабочих завода. Материалы закупим за счет средств, отчисляемых в фонд соцкультбыта. А зарплату работающим на стройке выплачивать в цехах и отделах. На стройке задействовать повременщиков, не трогая сдельщиков. Подобрали площадку для строительства. Художники завода нарисовали на огромном щите рисунок дворца и под ним написали: «Здесь будет построен Дворец спорта завода и введен в эксплуатацию к 100-летию В.И. Ленина».

Никто не верил в осуществление такой грандиозной для Токмака стройки и в такой короткий срок. Возле щита начали собираться жители города и обсуждать авантюрный проект директора» - так написав Василь Ахрамєєв  у своїй книзі «РЕКОЮ ЖИЗНИ».

На початку 1970-го року газета «Комуністичним шляхом» ( нині Таврія») опублікувала репортаж М.Максимова з ударного будівництва. Ось що писав наш колега 50 років тому.

«Ще зовсім недавно на цьому місці стояло декілька неве­личких, приземкуватих буди­ночків. Сьогодні тут йде спо­рудження нового комплексу здоров’я — першого в Токма­ку Палацу спорту, одного із трудових подарунків дизелебудівників сторічному ювілею з дня народження В. І. Леніна. Вже завершено зведення го­ловного корпусу, розпочато внутрішні, роботи.

Мине небагато часу і гостинно розчиняться його двері. Тоді і здійсниться давня мрія молодих токмачан, всіх люби­телів спорту. Змагання з волейбола, баскетбола, настіль­ного теніса, різні турніри не припинятимуться тут ні на день.

А поки що на будові поряд­кують кровельники, тесляри, муляри, електрики, сантехніки. Не марнують часу, поспіша­ють. Попереду в них ще бага­то роботи, труднощів, хвилю­вань. Та все ладні здолати лю­ди, аби здати об’єкт своєчас­но.

Начальник будівельної діль­ниці. Євген Микитович Тимчен­ко веде нас в приміщення кор­пусу, розповідає:

— Трохи незвичайна робота випала на долю трудівників на­шого заводу. Вперше доводи­ться виконувати нам таке складне завдання: споруджува­ти спортивні зали, зручні, про­сторі приміщення для трену­вання, кімнати для суддів, ін­структорів, медичної служби, роздягальні, душові. Але праг­нення кожного працювати сьо­годні краще, ніж вчора, щодня випереджати встановлений графік, — надає людям біль­шої впевненості в своїх силах.

Входимо в один із майбут­ніх спортивних залів. 

Зараз тут завершуються штукатурні і малярні роботи. Дівчата в си­ніх комбінезонах: тільки-но по­обідали і збираються в один гурт.

Підходимо ближче. Наймо­лодша дістає газету і голосно, по-учнівському, починає чита­ти. Це Ганна Слушнікова ін­формує дівчат про останні віс­ті, — пояснює Євген Микито­вич. Вона вміє це робити. То­му і люблять її в бригаді. Дружні, працьовиті дівчата, пі­дібралися. Дарма, що з різ­них цехів, Катерина Стеценко, наприклад, з цеху № 8, Лідія Прокоп’єва з цеху № 12, Ніна Лисенко з  цеху № 32, Юлія Чернявська з цеху № 36.

Багато цехів і відділів при­слали сюди своїх людей. Різні професії вони мають. На будів­ництві ж працюють мулярами, малярами. Правда, спеці­альності тут названі трохи умовно. Важко сказати, хто з них тесляр, хто маляр, всі ма­ють різні професії. Якщо треба, можуть _; працювати і монтажниками, і штукатурами. З охотою прийшли на будівни­цтво. Кожен хоче своїми рука­ми прикрасити місто.

Ось біля електрощита поряд­кують заводські електрики Іван Медвецький і Володимир Соколов. Вони приварюють контакти. Стараються, щоб їх робота була якісною.

Неподалік кілька робітни­ків схилились над складним мереживом арматури, заклопо­тано сперечаються про щось. Це сантехніки Запорізького будівельного управління «Оргводоканал» Альберт Підстав­ко, Валентин Якунін та Ігор Іванов ведуть монтажні робо­ти в болярному відділенні.

— Треба сказати, — заува­жує Євген Микитович, — тут у нас зараз  найболючіше міс­це. Справа в тому, що «Оргводоканал» затримав поставку арматури і ми до цього часу не можемо підключити обігрі­вання приміщень, а, значить, — і своєчасно проводити внут­рішні опоряджувальні роботи.

Є в заводських будівельни­ків й інші потреби. Ще недостає залізоконструкцій, скла, облицювальних матеріалів, труб, іншого обладнання. Про все це тов. Тимченко повідом­ляє ніби між іншим. Але в йо­го голосі помітно відчувається нота незадоволення постачаль­никами. Скільки, приміром, доводилось йому нагадувати начальнику цеху № 34 тов. Параскеву В. В. про ветражі. їх відсутність довгенько галь­мувала, будівельні роботи.

Багато робітників скаржаться на те, що їм недостає інструменту та допоміжних мате­ріалів. І в цьому, перш за все, винен відділ технічного по­стачання.

І все ж, незважаючи на ряд недоліків і перешкод, два за­ли уже майже підготовлені.

Приємно побувати сьогодні тут. Багатолюдно, гамірно на дільниці. Таке відчуття, ніби ти потрапив у якийсь особли­вий трудовий вир. Здається недоречним заговорити до кого-небудь. Це значить відірва­ти від роботи, порушити щось у цьому налагодженому ритмі. Куди б не зайшов — скрізь побачиш зосереджених, зайня­тих людей. Кожен працює щиро, з вогником.

Дивишся на них і думаєш, яку хорошу справу роблять вони. І все це для себе, своїх дітей, для майбутніх колінь. Багато вдячних токмачан скажуть їм не забараром сердечне, щире спасибі за почесний і благородний труд.

З піднесеним настроєм виходимо з приміщення. Як раз  біля входу група людей вивантажує  з машини тільки що привезені з заводу столярні вироби. 

Начальник дільниці  тов. Тимченко підійшов до старшого.    '   - Знову відзначились, Миколо Фадійовичу, — почав удаваним докором. — Чи немає молоді у нас?

-  А я що по вашому повинен тільки спостерігати? Пенсіонер... А може мені хочеться ще й спортом зайнятися, побудуємо Палац, побачите.

Важко навіть уявити, скільки будов звів у рідному місті Микола Фадійович Кириченко. Має декілька будівельних спеціальностей. То ж, коли почув про спорудження в Токмаку Палацу спорту, вирішив і собі допомогти молодим.

Кипить робота  на дільниці. І хоч робочий день наближається до кінця,  кожен зайнятий своєю справою. Отак щодня.

А завтра настане новий день ювілейної вахти. Він принесе і нові трудові подарунки. Добрим господарем йде по нашій землі рік 1970-й.

М. МАКСИМОВ,

Газета «Комуністичним шляхом», лютий, 1970 рік.

Підготував Михайло Арман,

фото і фоторепродукції автора