«Щоб нащадки пам’ятали».Голодне Різдво 1933 –го

Ось і прийшли до нас Різдвяні свята, що   принесли і дітям, і дорослим чимало радощів, веселощів та солодощів. Вони  тішать нас своїм затишком, спокоєм та надіями на краще майбутнє. Кожна родина по-особливому готується до Свят-вечора, господині варять кутю та  узвар, печуть пиріжки та пироги, накривають столи  традиційними стравами.

На вулиці знову лунають колядки. Це  хлопчаки, парубки та дівчата ходять від хати до хати з  Віфлеємською  зіркою та співають господарям   різдвяні пісні. Колядують. Були і в нас, наколядували «і жита, і пшениці, з медом палиниці», вселили віру і надію на краще.

Важко повірити, але 87 років тому ні в моєму рідному місті Токмак, ні в селах Токмацького району на Різдво не варили кутю, молодь не колядувала, діти не носили своїм хрещеним батькам «вечерю».  На Різдво 1933 року  у безлюдних хатах вив холодний вітер, а по вулицях  гуляла смерть, голодна смерть.

Жорстокий злочин проти української нації

У ХХ столітті українці пережили три голодомори – 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Але наймасштабніший з них  припадає на 1932 та 1933 роки. Це, як стверджують історики,  була карально-репресивна акція на упокорення українського селянства.
В 1932 році  сталінський тоталітарний режим вчинив жорстокий злочин проти української нації, внаслідок чого мільйони українських селян були виморені штучно організованим голодом.

 За твердженнями істориків, український голодомор 1932-1933 років був складником багатоходової каральної операції, спрямованої проти української нації як такої, оскільки її відродження становило загрозу єдності і самому існуванню радянської імперії. Вона також була спрямована проти українського селянства як класу, яке чинило опір і масово виступало проти сталінського плану колективізації сільського господарства. Як свідчать документи, ця каральна операція була замаскована під надмірні плани хлібозаготівель, коли влітку та восени 1932 року в рахунок виконання плану у селян вилучався весь до останньої зернини урожай, а в колгоспах вивозилися колгоспні фонди, в тому числі й насіннєві.

З осені 1932 року, коли штучно створений голод почав нещадно винищувати українські міста і села, коли від голодної смерті помирали сотні, тисячі, мільйони наших співвітчизників, український хліб тисячами тонн відправляли за кордон, відправляли морем і залізницею.

фото ілюстративне з інтернету

Весною 1933 року щохвилини в Україні вмирало 17 людей, щогодини – тисячі, щодня – до 25 тисяч. Такі приблизні підрахунки дослідників стосовно людських втрат під час штучно організованого голоду у 1932-1933 роках.

Голодомор 1933-го: забуттю не підлягає

Штучному голодомору 1933-го передувала насильницька колективізація, розкуркулення, хлібозаготівельна кампанія і масовий терор селян. Представники партійних організацій та сільські активісти конфісковували у людей все до останньої крихти. Тих, хто цьому противився, карали фізичною розправою. Цей злочин не оминув і Токмацький район.

Ось що у 90-их і нульових роках  мені розповідали  про голодомор 1932- 1933 років на Токмаччині наші земляки, мешканці Токмака і сіл району. Багатьох з цих людей  на сьогодні  немає серед живих, вони полинули у вічність, але їхні спогади ще і ще раз нагадують нам: трагедії голодоморів на Україні не повинні повторитися.

Олександра Степанівна Ситнюк, м Токмак:

- У голодовку у Токмаку була група активістів. Вони ходили по дворах і забирали у людей все до останньої крихти. Одного разу прийшли до нас. Під час обшуку знайшли глечик з квасолею, що мама заховала у погрібі. Це останнє, що у нас залишилося. Мама плакала, благала  чоловіків не забирати квасолю, не полишати нас, малих дітей,  на голодну смерть. Але вони все одно забрали.

Ми вижили у голод, бо мама ходила до Молочанська і там у німців-колоністів міняла вишивані рушники, скатертини, сорочки на молоко, хліб, крупи.

У той час мені було 11 років і я пам’ятаю, як на вулицях лежали трупи людей, які померли від голоду. Їх збирали на підводу і відвозили на кладовище, що й зараз розташоване в мікрорайоні КШЗ. Виснажених голодом токмачан ховали в одну  братську могилу без домовин і без хрестів. В центрі кладовища з осені 1932-го до літа 1933-го з`явилося чимало  свіжих могил, судячи по розмірах,  у них покоїлися і дорослі, і діти…

         Анна Пантеліївна Прус, м. Токмак:

Наша сім’я була велика: семеро дітей, батько й мати. В голод 33-го троє дітей померло. Я була маленькою, але добре пам’ятаю той голодний час. Ми з батьком їздили у степ, збирали  пасльон, лободу, грицики, з яких мама готувала вариво. Повертаючись додому, бачили вовків, яких було в Токмаку дуже багато. Вони нападали на ослаблених голодом людей...

Костянтин Миколайович Залозний, м. Токмак:

-        Продуктів харчування в магазинах Токмака під час голоду не було. Лише в магазині «Торгсин» продавали  ковбаси, консерви, хліб та усілякі делікатеси. Але придбати їх можна було лише в обмін на золото. Щоб врятувати свої сім'ї від голодної смерті, люди несли в «Торгсин» золоті обручки, брошки та інші прикраси.

Тетяна Тимофіївна Мороз,  село Очеретувате:

-        У нашому селі Очеретувате голодною смертю померло 350 чоловік. Зимою, в люті морози земля промерзла, тож на кладовищі ями для небіжчиків копали по коліно. Ховали без труни, бо не було дошок,  руки і ноги померлих виглядали із землі...

Найважче було весною 1933-го. Односельці носили з поля додому грицики, гірчак, лободу та інший бур’ян,  готували  з нього юшку і «коржики». Люди їли  шпаків, горобців, жаб.

Микола Петрович Чечет, уроженець села Трудове:

-        Моя бабуся розповідала, що багато односельчан, відчуваючи свою кончину від голодної смерті, самі йшли  на кладовище помирати. Цих бідолах спонукало єдине: щоб їхнім родичам не доводилось платити продуктами чоловікові, який підводою відвозив небіжчиків на цвинтар.

Колоски пам`яті нашої

Мої бабусі та дідусі пережили голодомор 1933-го, та згадували про це неохоче. Адже тема голодомору довгі роки у нашій країні була заборонена. Проте  гірка і страшна правда про голодомор відкрилася після 1991 року, вже у незалежній Україні. В 1992 році на Токмаччині  розпочалася робота з  увічнення пам'яті жертв голодоморів. У період з 1993 по 2008 рік у Токмаку, Молочанську і селах району були встановлені пам’ятні знаки жертвам голодоморів на Токмаччині.

Щороку у  навчальних закладах і  Центрі дитячої та юнацької творчості проводяться  тематичні уроки, поминальні заходи і конференції про історичні події голодомору. Мешканці Токмаччини в кожну третю суботу листопада, в День пам’яті жертв голодоморів в Україні долучаються до  Загальноукраїнської акції «Запали свічку».

Ми вшановуємо  хвилиною мовчання пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами голодоморів  1922, 1933, 1947 років. Згадуємо усіх, хто помер і пережив те голодне лихоліття. То були жахливі часи. Пам’ятаймо про це.

Людмила АРМАН